На шляху до «зеленого» водню 2021 – Аналіз МЕА

Попит на водень у 2020 році становив 90 млн тонн, практично весь був використаний для переробки нафти та в промисловості, а вироблявся майже виключно з викопного палива, що призвело до викидів CO2 на рівні 900 млн тонн. Але є обнадійливі ознаки прогресу. Глобальна потужність електролізерів, які необхідні для виробництва водню з електроенергії, зросла вдвічі за останні п’ять років і досягла трохи більше 300 МВт до середини 2021 року. Близько 350 проєктів, які зараз розробляються, можуть збільшити глобальну потужність до 54 ГВт, зокрема до 2030 року. Ще 40 проєктів, що мають потужність понад 35 ГВт, знаходяться на ранніх стадіях розвитку. Якщо всі ці проєкти будуть реалізовані, глобальне постачання «зеленого» водню може досягти більше 8 млн тонн до 2030 року. Хоча це важливо, адже все ще значно нижче 80 млн тонн, необхідних цього року, на шляху до чистого нульового викиду CO2 до 2050 року, визначеного в Дорожній карті МЕА для глобального енергетичного сектору.

Європа є лідером у розгортанні потужностей виробництва «зеленого» водню, із часткою в 40% загальносвітової встановленої потужності, і планує залишатися найбільшим ринком у найближчій перспективі завдяки амбітним водневим стратегіям Європейського Союзу та Сполученого Королівства. Плани Австралії передбачають, що вона може наздогнати Європу за кілька років. Очікується, що Латинська Америка та Близький Схід також розгорнуть великі потужності, зокрема для експорту. Китайська Народна Республіка розвиває проєкти повільно але їх кількість стрімко зростає. У той самий час Сполучені Штати посилюють свої амбіції за рахунок нещодавно оголошеної програми розвитку водневої галузі.

Сьогодні працює шістнадцять проєктів із виробництва водню з викопного палива з технологіями захоплення, утилізації та зберігання вуглецю (CCUS), що виробляє 0,7 млн ​​тонн водню щорічно. Ще 50 проєктів знаходяться на стадії розробки, і, якщо вони будуть реалізовані, вони можуть збільшити щорічне виробництво водню до більш ніж 9 млн т до 2030 р.
Канада та США лідирують у виробництві водню з викопного палива з застосуванням технологій CCUS із більш ніж 80% всіх світових потужностей, хоча Сполучене Королівство та Нідерланди прагнуть стати лідерами у цій галузі та мають значну частину проєктів, що зараз розробляються.

Уряди країн мають узяти на себе провідну роль у трансформації сектору енергетики. У статті «Майбутнє водню» МЕА визначила низку рекомендацій щодо короткострокових дій. Цей звіт пропонує більш детальну інформацію про те, як політика може прискорити впровадження водню як чистого палива:

• Розробка стратегій та дорожніх карт щодо ролі водню в енергетичних системах: Національні стратегії та дорожні карти водню з конкретними цілями щодо розгортання низьковуглецевого виробництва та, зокрема, стимулювання значного попиту мають вирішальне значення для зміцнення довіри зацікавлених сторін до потенційного ринку низьковуглецевого водню. Це перший життєво важливий крок для створення імпульсу та стимулювання додаткових інвестицій для розширення та прискорення розгортання нових потужностей виробництва чистого водню.
• Створити стимули для використання низьковуглецевого водню для витіснення викопного палива: Створення попиту відстає від того, що необхідно, щоб допомогти навести світ на шлях до досягнення нульових викидів до 2030 року. Вкрай важливо збільшити конкретні заходи на цьому фронті, щоб використати весь потенціал водню як вектору чистої енергії. У даний час низьковуглецевий водень коштує дорожче, ніж водень на основі викопних ресурсів у районах, де вже використовується водень, а також він дорожчий у використанні, ніж викопне паливо в районах, де водень може їх замінити. Деякі країни вже використовують ціноутворення на вуглець, щоб закрити цей розрив у витратах, але цього недостатньо. Більш широкі механізми впровадження в поєднанні з іншими інструментами політики, як-от: аукціони, мандати, квоти та вимоги до водню у державних закупівлях – можкть допомогти зменшити ризики інвестицій та покращити економічну доцільність використання низьковуглецевого водню.
• Мобілізувати інвестиції у виробництво та інфраструктуру: політики, які стимулюють попит, можуть, у свою чергу, спонукати до інвестицій у низьковуглецеві виробничі підприємства, інфраструктуру та виробничі потужності. Однак без посилення політичних дій цей процес не відбуватиметься необхідними темпами для досягнення кліматичних цілей. Надання індивідуальної підтримки окремим флагманським проєктам, може дати початок розширенню низьковуглецевого водню та розвитку інфраструктури для підключення джерел постачання до споживачів та виробничих потужностей, завдяки чому пізніші проєкти можуть отримати більшу вигоду. Правильне планування інфраструктури має вирішальне значення для запобігання затримкам або створенню активів, які можуть опинитися непотрібними у найближчій або середньостроковій перспективі.
• Необхідно абезпечити потужну інноваційну підтримку для того, щоб найближчим часом критичні технології досягли комерціалізаці, зокрема необхідні безперервні інновації для зниження витрат та підвищення конкурентоспроможності водневих технологій. Розкриття повного потенційного попиту на водень потребуватиме значних демонстраційних зусиль протягом наступного десятиліття. Необхідно терміново збільшити бюджети на R&D центрів та підтримку демонстраційних проєктів, щоб переконатися, що ключові технології водню якнайшвидше досягнуть комерціалізації.
• Встановити відповідні режими сертифікації, стандартизації та регулювання: Прийняття водню породить нові ланцюжки створення вартості. Для цього буде потрібно змінити чинні нормативні рамки та визначити нові стандарти та схеми сертифікації, щоб усунути бар’єри, що перешкоджають широкому прийняттю «зеленого» водню. Міжнародна угода щодо методології розрахунку вуглецевого сліду виробництва водню особливо важлива для того, щоб виробництво водню було справді низьковуглецевим. Він також зіграє фундаментальну роль у розвитку світового ринку водню.