Енергетична промисловість приймає виклики водневої економіки; інфраструктура стане найбільшою перешкоою – дослідження від DNV
До 2025 року майже половина (44%) енергетичних компаній у всьому світі, які займаються виробництвом водню, очікують, що на нього припадатиме більше десятої частини їхнього доходу, а до 2030 року цей показник зросте до 73%. Це значно більше, ніж сьогодні, лише 8%.
Із іншого боку, 33% споживачів водню очікують, що до 2025 року водень становитиме більше десятої частини витрат їхньої організації на енергію або сировину, а до 2030 року цей показник зросте до 57%. Сьогодні це лише 9%.
Можливості для прибуткового бізнесу є найбільшою рушійною силою для тих, хто займається водневою економікою, тоді як інфраструктура та вартість є двома найбільшими перешкодами.
Три чверті (73%) стверджують, що цілі Паризької угоди не будуть можливими без великомасштабної водневої економіки. Близько 80% кажуть, що воднева економіка потребує ефективного регулювання цін на вуглець, перш ніж вона зможе розширитися.
У звіті DNV «Розвиток водневої економіки» ґрунтується на опитуванні понад 1100 провідних спеціалістів із енергетики та ґрунтоаних інтерв’ю з керівниками галузі щодо нових ланцюгів створення вартості водню, від виробництва до споживання. Це говорить про те, що водень – більше, ніж просто амбіції, водневі обіцянки, плани та пілотні заходи останніх років тепер перетворилися на конкретні зобов’язання, інвестиції та повномасштабні проєкти.
Близько 84% провідних спеціалістів у галузі енергетики вважають, що водень може стати основним компонентом глобальної низьковуглецевої енергетичної системи, тоді як три чверті (73%) стверджують, що цілі Паризької угоди неможливі без великомасштабного розвитку водневих проєктів
«Щоб досягти цілей Паризької угоди, світу необхідно швидше перейти до глибоко декарбонізованої енергетичної системи. На додаток до підвищення енергоефективності, це потребуватиме більшого виробництва електроенергії з відновлюваних джерел та електрифікації, а також масштабування технологій видалення вуглецю з викопного палива. Водень буде необхідний, щоб підключити та увімкнути ці шляхи», — сказав Дітлев Енгель, генеральний директор Energy Systems у DNV.
Переважна більшість енергетичних компаній (71%) почали працювати з воднем лише протягом останніх п’яти років, тоді як 55% – лише за останні три роки. Для багатьох із опитування DNV (45%) на водень сьогодні припадає менше 1% доходу їхньої організації.

До 2025 року 44% енергетичних компаній, які займаються виробництвом водню, очікують, що на нього припадатиме більше десятої частини їхнього доходу, а до 2030 року до 73% компаній. Це значно більше, ніж сьогодні, – лише 8%.
Узявши разом виробників і споживачів, чверть (26%) професіоналів у сфері енергетики очікують, що до 2030 року водень становитиме половину доходів/витрат їх організації.
«У 2021 році водень має новий статус як важливий, життєздатний і швидко зростаючий фундамент енергетичного переходу. Але амбіції та темпи змін у водневій економіці є вимогливими, і галузь повинна підготуватися», – сказав Енгель.
Три чверті (74%) професіоналів у сфері енергетики стверджують, що перспективи розвитку водневої економіки значно покращилися за останні 12 місяців, тоді як дві третини (67%) очікують, що це триватиме протягом наступних 12 місяців.
«Усього рік тому, у дослідженні DNV Heading for Hydrogen, дослідники сказали, що проблема для водневої економіки полягає не в амбіціях, а в зміні термінів: від водню «у планах» до водню в наших будинках, підприємствах та транспортних системах. Ми бачимо, що енергетична галузь вирішує цей виклик і все більше шукає шляхів того, як водень може стати прибутковим бізнесом», – сказав Енгель.
Фахівці з енергетики усвідомлюють серйозні проблеми, пов’язані з цим. Близько 71% вважають, що нинішні водневі амбіції мають тенденцію недооцінювати практичні обмеження та бар’єри, тоді як 43% вважають, що більшість національних та організаційних водневих цілей є реалістичними.
Можливості для прибуткового бізнесу стали найбільшим стимулом залучення водню, тоді як інфраструктура та витрати є двома найбільшими перешкодами. Перепрофілювання існуючої інфраструктури відіграє ключову роль, і правильне регулювання вважається найпотужнішим фактором, за яким зараз спостерігають, зокрема, ціноутворення на викид вуглецю. Близько 80% кажуть, що воднева економіка потребує ефективного регулювання цін на вуглець, перш ніж вона зможе розширитися.
Безпека водню є лише сьомим за рівнем ризику серед експертів у сфері енергетики. Уже ведеться робота, щоб довести обґрунтування безпеки, можливо, пояснюючи, чому безпека є на радарі професіоналів у сфері енергетики, але не серед головних ризиків і факторів.

Енергетичний перехід триває десятиліття, і все ще залишається багато відкритих питань щодо майбутньої водневої економіки. Деякі коментатори акцентують увагу на конкуренції між електрифікацією та воднем. Однак 80% професіоналів у галузі енергетики вважають, що водень та електрифікація будуть працювати в синергії, допомагаючи обом розширюватися. Щодо дискусії між зеленим і синім воднем, то більшість професіоналів у сфері енергетики (77%) вважають, що і синій, і зелений водень повинні працювати в синергії, щоб успішно масштабувати водневу економіку.
Залишається кілька складних питань, із невизначеною точкою зору щодо того, чи стане торгівля воднем повністю глобалізованим ринком (42%) або регіональним ринком (52%), чи буде водень оцінюватися як нафта і газ за умов вільного ринку (41%), або як електроенергія з регульованою або стабільною нормою прибутку (43%).